Новоукраїнський районний парламент дітей

Байбаренко Григорій Миколайович старший сержант, командир відділення 268-го окремого армійського інженерного батальйону 38-ї армії.

Народився 3 травня 1919 ро­ку в селі Ганнівці Новоукраїн- ського району в селянській сім’ї. Українець. Член КПРС з 1951 ро­ку. В 1938 році закінчив неповну середню школу № 15 м. Кривого Рога і вступив до школи ФЗН №17. 2 грудня 1939 року Кри­ворізьким міськвійськкоматом при­званий на службу до лав Радян­ської Армії.

У вересні-жовтні 1943 року відзначився під час форсування Дніпра на Лютезькому плацдармі, де відділення старшого сер­жанта в короткий строк навело міст через ріку поблизу села Свалява під сильними нальотами ворожих бомбардувальників і по­стійним артобстрілом.

Указом Президії Верховної Ради Союзу PCP від 29 жовтня 3^4} року старшому сержантові Бійбаренку Григорію Миколайовичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Після війни закінчив Ворошиловградське вій­ськово-авіаційне училище. Вишу офіцерську авіаінструкторську школу. Має дванадцять урядових відзнак.

Працював інженером облас­ного управління промислових то­варів у Ворошиловграді. Останні роки проживав у Черкасах.

Іщенко Іван Митрофанович сержант, командир відді­лення роти автоматників 234-го стрілецького полку 179-ї стрілецької дивізії 43-ї армії

Народився 20 травня 1912 ро­ку в селі Новоподимці Новоукраїнського району в селянській сім’ї. Українець. Член КПРС з 1941 року. Трудову діяльність роз­почав у рідному колгоспі імені В. І. Леніна. Згодом — вантажник па цементному заводі на станції Каспій Грузинської PCP, звідки в жовтні 1941 року призваний до лав Радянської Армії. На фрон­ті — з березня 1942 року. Брав участь у боях з фашистами на Калінінському та 1-му Прибалтій­ському фронтах, визволяв Біло­русію, Латвію.

Особливо відзначився під час визволення Вітебської області Бі­лоруської PCP. 23 червня 1944 року його відділення в числі пер­ших увірвалося до селища Шумилиного, а наступного дня форсу­вало Західну Двіну і на захопле­ному плацдармі відбило кілька ворожих контратак.

Указом Президії Верховної Ради Союзу PCP від 22 липня 1944 року сержантові Іщенку Іва­нові Митрофановичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Жив у м. Уфі Башкирської АРСР, де 17 січня 1979 року помер.

Колісниченко Василь Єфремович молодший лейтенант, пілот 573-го винищувального авіа­ційного полку 101-ї авіацій­ної дивізії ППО

Народився 4 квітня 1915 ро­ку в селі Кропивницькому Новоукраїнського району в робітничій сім’ї. Українець. Кандидат у члени КПРС з 1941 року. З дитячих літ жив у Кіровограді. Навчався у школі № 7 імені О. С. Пушкіна та школі ФЗН у Дніпродзержинську. Після закінчення Кіровоград­ського будівельного технікуму (1936) — на новобудовах Сталінграда. Там же в липні 1941-го за­кінчив військову авіаційну школу пілотів. Службу розпочав у вини­щувальній авіадивізії ППО країни. Здійснив 93 бойових вильоти, і липня 1942 року таранним уда­ром збив над Воронежем ворожий літак. Одержавши сильні опіки та поранення в ноги, помер у госпі­талі.

Указом Президії Верховної Ради Союзу PCP від 14 лютого

1943    року молодшому лейтенантові «Колісниченку Василю Єфремовичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Грамота Героя зберігається в школі № 7 м. Кіровограда, піонер­ська дружина якої названа на честь колишнього випускника шко­ли. Ім’я Василя Колісниченка на­вічно занесене до списків Кірово­градської обласної комсомольської організації. 

Кувіка Іван Іванович гвардії капітан, полковий інженер 29-го гвардійсько­го стрілецького полку 12-ї гвардійської стрілецької дивізії 61-ї армії

Народився 21 травня 1919 ро­ку в селищі Рівному Новоукраїнського району в селянській сім’ї. Українець. Член КПРС з 1944 ро­ку. Після восьмого класу вступив до Оріхївського сільськогосподар­ського технікуму Запорізької об­ласті. Працював агрономом Рівнянської МТС та агрономом по вирощуванню винограду в Крим­ській області, звідки в листопаді 1939 року Сакським райвійськкоматом призваний до лав Радянсь­кої Армії.

Закінчив полкову школу, Архангельське військове інженер­не училище (1941) та Вищу офі­церську інженерно-мінну школу (1945). На фронті —  з серпня 1941 року. Воював на Брянському і Центральному фронтах. Тільки в серпні — жовтні 1943 року під йо­го керівництвом на 700-кілометровому шляху полку виявлено і знешкоджено чотири мінних поля, розміновано понад 100 кілометрів шосейних доріг, сотні будинків.

28—29 вересня 1943 року від­значився при форсуванні Дніпра у Брагинському районі Поліської області, де керував наведенням переправи і відправкою на правий

берег ріки підрозділів та боєпри­пасів.

Указом Президії Верховної

Ради Союзу PCP від 15 січня 1944 року гвардії капітанові Кувіці Іванові Івановичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

У 1950 році закінчив Війсь­кову академію імені М. В. Фрун­зе і з вересня 1951-го — старший викладач військових             академій:

Військово-морської імені К. Є. Во­рошилова та Академії зв’язку імені С. М. Будьонного в Ленін­граді. З 1973-го — заступник го­лови Лентерради по управлінню курортами профспілок. Помер 2 травня 1982 року.

Різничєнко Семен Федорович гвардії         підполковник, командир 176-го гвардій­ського стрілецького полку, 59-ї гвардійської стрілець­кої Краматорської Червонопрапорної ордена Суво­рова і Богдана Хмельниць­кого дивізії

Народився 1911 року в селі Новомиколаївці Новоукраїнського району в сім’ї селянина-бідняка. Українець. Член КПРС з 1939 ро­ку. Навчався в рідному селі та в дніпропетровській школі ФЗН. Працював на заводі.

В Радянській Армії — з 1933 року. Після закінчення військово­го піхотного училища назавжди зв’язав своє життя з військовою службою. Учасник боїв на озері Хасан. На фронті — з перших днів Великої Вітчизняної. Пройшов воєнними дорогами від стін Сталінграда до Дунаю. 5 грудня 1944 року його полк одним з перших форсував Дунай і оволодів заліз­ничним вузлом Баракча, що від­кривав шлях на Будапешт. Було відбито дві жорстокі атаки. Коли один з танків усе ж наблизився до КП, його зв’язкою гранат під­бив командир полку. Був смер­тельно поранений осколком снаря­да і 7 грудня помер.

Указом Президії Верховної Ради Союзу PCP від 24 березня

1943       року гвардії підполковник Різничєнко Семен Федорович по­смертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Відзначений також орденами Червоного Прапо­ра, Кутузова, Богдана Хмельниць­кого, кількома медалями.

Наш земляк похований на ме­моріальному кладовищі у столиці Молдавії — Кишиневі. В рідному селі на честь Героя встановлено меморіальну дошку.

Тарасенко Іван Іванович, гвардії червоноармієць, стрілець 2-ї роти 130-го гвардійського Червонопрапорного стрілецького пол­ку 44-ї гвардійської Щорської стрілецької дивізії.

Народився 1923 року в селі Іванівці Новоукраїнського району в сім’ї селянина-бідняка. Украї­нець. Член ВЛКСМ. Навчався в рідному селі, згодом — у Магнітогорську. В 1940 році одержав спеціальність токаря по металу, закінчивши залізничне училище. Працював у вагонно-колісних майстернях.

В Радянській Армії з 1942 року. Указом Президії Верховної Ради Союзу PCP від 31 березня 1943 року гвардії червоноармієць Тарасенко Іван Іванович і дванад­цятеро його бойових друзів по­смертно удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Біля перону станції Красновка Ростовської області споруджено пам’ятник тринадцятьом Героям. Іменем нашого земляка названо вулицю та міське професійно-тех­нічне училище № 42 в м. Карта­ли Челябінського обласного уп­равління профтехосвіти. Його прі­звище навічно занесене до списків Кіровоградської обласної комсо­мольської організації.

Ткаченко Володимир Матвійович? гвардії генерал-майор, на­чальник інженерних військ, заступник командуючого 8-ю гвардійською армією по ін­женерних військах

Народився 2 січня 1903 року в селі Помічна Новоукраїнського району в селянській сім’ї. Украї­нець. Член КПРС з 1925 року. Був діловодом у Бузулуцькому повітовому земельному відділі. У 1920 році добровільно вступив до Червоної Армії і присвятив військовій службі все життя. За­кінчив четверту Казанську вій­ськово-інженерну школу команд­ного складу (1924), курси удоско­налення комскладу інженерних військ ОЧДСА (1936).

На фронті Великої Вітчизня­ної — з серпня 1942 року. Особ­ливо блискуче здійснив інженерні операції під час форсування Вісли 1 серпня 1944 року, де очолю­вав інженерні війська і придані армії підрозділи. Подолання Вісли з допомогою десантних засо­бів дозволило захопити плацдарм, налагодити важкі поромні пере­прави, навести понтонний міст, по якому протягом ночі без втрат перейшли війська 8-ї гвардійської армії.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 квітня 1945 року гвардії " полковник Ткаченко Во­лодимир Матвійович удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Відзначений орденами:           двома —

Леніна, п'ятьма — Червоного Пра­пора, Суворова 2-го ступеня, хре­стом Грюнвальда (ПНР).

По війні — начальник штабу і заступник начальника цивільної оборони Української PCP. Генерал-лейтенант у відставці останні свої роки прожив у Києві.

Філіпенко Леонід Миколайович, капітан, командир баталь­йону 413-го стрілецького полку 73-ї стрілецької Новозибківської Червонопрапорно'і ордена Суворова дивізії 48-ї армії

Народився 5 березня 1914 ро­ку в селі Варварівці Новоукраїнського району в селянській сім’ї. Українець. Член КПРС з 1944 року. Початкову освіту здобув у рідному селі, вісім класів вечір­ньої школи закінчив 1933 року із м. Бобруйську. Там же в 1936 ро­ці закінчив педагогічний робітфак і працював обліковцем Бобруйсь­кої панчішнотрикотажної фабрики «КИМ».

В Радянській Армії — з 15 ве­ресня 1936 року. Учасник боїв з білофіннами. У Великій Вітчизня­ній — з червня 1941-го, воював на Західному, Волховському, Дон­ському, Сталінградському, Цент­ральному і всіх трьох Білорусь­ких фронтах. Тричі поранений: під Сталінградом, Орлом, Гоме­лем.

Особливо відзначився в січ­ні-лютому 1945 року в боях у Східній Пруссії, де його батальйон п числі перших форсував річку Пасарге, відбив чотири ворожі контратаки і утримав плацдарм глибиною 500 метрів. Батальйон знищив близько ста гітлерівців, 11 станкових і 18 ручних кулеме­тів, протитанкову гармату, чотири міномети.

Указом Президії Верховної Ради Союзу PCP від 19 квітня

1944        року капітанові Філіпенку Леонідові Миколайовичу присвоє­не звання Героя Радянського Со­юзу. Відзначений трьома ордена­ми: Вітчизняної війни, Червоного Прапора і Червоної Зірки.

З 1960 року — підполковник запасу. Жив у Вітебську.

Чорноморець Володимир Данилович, гвардії рядовий, розвідник 7-ї стрілецької роти 32-го гвардійського стрілецького полку 12-ї гвардійської стрілецької дивізії

Народився 1924 року в селі Караказелівці Новоукраїнського району в сім’ї селянина-бідняка. Українець. Член ВЛК.СМ з 1938 року. В рідному селі здобув чо­тирикласну освіту, працював на різних роботах у колгоспі. В 1940 році вступив до школи ФЗН у Харкові.

На фронт пішов добровольцем. В Діючій армії з 1943 року. Учас­ник боїв за Курськ, Орел, де від­значений медаллю «За відвагу». Винятковий героїзм виявив під час визволення Брагинського району Поліської області в Білорусії.

В ніч на 29 жовтня 1943 року в числі взводу автоматників одним з перших переправився через Дні­про в районі селища Любеча на

Чернігівщині і дістався ворожої траншеї. Разом з друзями протя­гом двох діб відбивав контратаки гітлерівців. Особисто знищив 35 фашистів.

ЗО листопада 1943 року воро­жа куля настигла відважного роз­відника на околиці Лоєва Гомель­ської області, де його й поховано з воїнськими почестями.

Указом Президії Верховної Ради Союзу PCP від 15 січня

1943       року гвардії рядовому Чор­номорцю Володимирові Данилови­чу присвоєне звання Героя Радян­ського Союзу.

На батьківщині Героя і в Хар­кові, де він жив і навчався, ство­рено куточки, присвячені В. Д. Чор­номорцю.